За клопотанням обвинуваченого звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності здійснюється судом безумовно. Будь які вимоги щодо визнання обвинуваченим вини як підстави для здійснення звільнення від кримінальної відповідальності недопустимі, оскільки визнання винуватості є правом, а не обов`язком обвинуваченого.
Правова позиція, викладена в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати по справі № 552/5595/18 від 29 липня 2021року:
Відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 49 КК особа, яка вчинила злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, якщо з дня вчинення нею злочину минуло 5 років.
Так, приписами ст. 285 КПК встановлено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність. При цьому особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачено можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз`яснюється право на таке звільнення.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності суд закриває кримінальне провадження.
Частиною 8 ст. 284 КПК визначено, що закриття кримінального провадження на підставі п.1 ч. 2 цієї статті, не допускається лише у випадку, коли підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. У цьому разі розгляд кримінального провадження продовжується в загальному порядку.
За правилами ч. 3 ст. 288 КПК суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Отже, наявність цих умов є правовою підставою для прийняття судом рішення про звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
З урахуванням зазначених норм КПК доводи у касаційній скарзі про те, що звільнення від кримінальної відповідальності не належить до повноважень суду апеляційної інстанції є безпідставними.
Як убачається з матеріалів провадження, прокурор звернувся до місцевого суду з клопотанням про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності та закриттям кримінального провадження № 42017171010000152 від 7 липня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162, ч.1 ст. 122 КК. У клопотанні прокурор зазначав, що ОСОБА_1 раніше не судимий, вчинив злочини невеликої та середньої тяжкості, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 3 років, та з моменту їх вчинення минули встановлені законом строки, і просив звільнити ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності відповідно до положень ст. 49 КК.
Разом з цим за встановлених обставин щодо необхідності закриття провадження суд першої інстанції не надав належної оцінки наявним у провадженні та наданим прокурором доказам і у задоволенні клопотання відмовив.
Суд апеляційної інстанції, розглядаючи в судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора на рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання прокурора про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 , встановив, що з моменту вчинення 14 липня 2003 року інкримінованих останньому злочинів невеликої та середньої тяжкості до моменту розгляду місцевим судом кримінального провадження закінчився передбачений законом п`ятирічний строк давності притягнення підозрюваного до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КК, тобто за злочин, який є більш тяжким, перебіг строків давності притягнення до кримінальної відповідальності не переривався до 2015 року. Тому апеляційний суд дійшов висновку, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 підлягає закриттю на підставах, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК.
Доводи в касаційній скарзі про те, що невизнання ОСОБА_1 своєї вини та заперечення факту вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст.122 КК,позбавляло суд апеляційної інстанції можливості звільнити його від кримінальної відповідальності на підставах, визначених п. 3 ч. 1 ст. 49КК, та закрити кримінальне провадження відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК, є необґрунтованими.
За змістом статей 284-288 КПК підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності при розгляді справи в суді є наявність відповідної норми кримінального закону, яка передбачає таке звільнення, клопотання сторони кримінального провадження про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та згода обвинуваченого на закриття кримінального провадження на цих підставах.
Отже, наявність таких умов є правовою підставою для прийняття судом рішення про звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності. Визнання підозрюваним, обвинуваченим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення як обов`язкової умови такого звільнення кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Відповідно до положень ст. 63 Конституції України та ст. 18 КПК жодну особу не може бути примушено визнати свою вину у вчиненні кримінального правопорушення або примушено давати пояснення чи показання, які можуть стати підставою для її підозри або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення.
Виходячи з цих положень закону визнання винуватості є правом, а не обов`язком підозрюваного, обвинуваченого, а отже невизнання вказаними особами своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від кримінальної відповідальності не може бути перешкодою в реалізації ними свого права на таке звільнення та правовою підставою для відмови судом у задоволенні заявленого клопотання. Передбачений законом інститут звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності не пов`язує такого звільнення з визнанням ними своєї вини у вчиненні злочину.
Таким чином, невизнання підозрюваним, обвинуваченим вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від кримінальної відповідальності у передбачених законом випадках, за умови роз`яснення їм судом суті підозри чи обвинувачення, підстав звільнення від кримінальної відповідальності та права заперечувати проти закриття кримінального провадження не є правовою підставою для відмови в задоволенні клопотання сторони кримінального провадження про таке звільнення.
Суд апеляційної інстанції, установивши, що підозрюваний ОСОБА_1 підтримував у суді першої інстанції клопотання прокурора та просив звільнити його від кримінальної відповідальності, обґрунтовано зазначив, що невизнання вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень за наявності його згоди на звільнення від кримінальної відповідальності не є правовою підставою для відмови в задоволенні клопотання про таке звільнення.
Твердження потерпілої і законного представника потерпілого про те, що підозрюваний неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення інших злочинів, у тому числі і під час перебігу строку давності, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який встановив, що згідно з даними довідки про судимості ОСОБА_1 (т. 1, а.п. 165, 166) підозрюваний інших злочинів протягом 5 років з дня вчинення інкримінованих йому злочинів не вчиняв.
Даних про те, що в зазначений п`ятирічний строк ОСОБА_1 ухилявся від слідства матеріали цього кримінального провадження не містять.
За таких обставин доводи щодо можливого ухилення від слідства чи суду ОСОБА_1 за межами вказаного п`ятирічного терміну не спростовують висновків суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для звільнення від кримінальної відповідальності.
Посилання на документ в Реєстрі: https://reyestr.court.gov.ua/Review/98728753