Відповідно до ст. 5 Закону № 2135-XII оперативно-розшукова діяльність здійснюється виключно оперативними підрозділами органів, визначених у частині першій цієї статті, а проведення її громадськими, приватними організаціями та особами забороняється.
Згідно ж до рішення Конституційного Суду України № 12-рп/2011 від 20 жовтня 2011 року обвинувачення у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на фактичних даних, одержаних в результаті оперативно-розшукової діяльності уповноваженою на те особою без дотримання конституційних положень або з порушенням порядку, встановленого законом, а також одержаних шляхом вчинення цілеспрямованих дій щодо їх збирання і фіксації із застосуванням заходів, передбачених Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність»від 18 лютого 1992 року № 2135-XII, особою, не уповноваженою на здійснення такої діяльності.
Конституцій Суд України у цьому рішенні зазначив, що оперативно-розшукова діяльність здійснюється виключно оперативними підрозділами органів, визначених у ч. 1 ст. 5 Закону № 2135-XII. Відповідно до ч. 2 вказаної статті проведення оперативно-розшукової діяльності громадськими, приватними організаціями та особами, іншими органами чи їх підрозділами, крім визначених у ч. 1 цієї статті, заборонено.
Конституційний Суд України виходив з того, що фактичні дані про скоєння злочину чи підготовку до нього можуть бути одержані не тільки в результаті оперативно-розшукової діяльності уповноважених на це осіб, а й випадково зафіксовані фізичними особами, які здійснювали власні (приватні) фото-, кіно-, відео-, звукозаписи, або відеокамерами спостереження, розташованими як у приміщеннях, так і ззовні.
Конституційний Суд України зазначив, що при оцінюванні на предмет допустимості як доказів у кримінальній справі фактичних даних, що містять інформацію про скоєння злочину чи підготовку до нього та подані в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 66КПК 1960, необхідно враховувати ініціативний або ситуативний (випадковий) характер дій фізичних або юридичних осіб, їх мету та цілеспрямованість при фіксуванні зазначених даних.
Подані будь-якою фізичною або юридичною особою згідно з ч. 2 ст. 66 КПК 1960 речі або документи (фактичні дані) не відповідають вимогам допустимості доказів, якщо вони одержані з порушенням прав і основоположних свобод людини, закріплених в Конституції України зокрема внаслідок цілеспрямованих дій із застосуванням оперативно-розшукових заходів, передбачених Законом.
З пред’явленого ОСОБА_1 обвинувачення видно, що співробітники ГВПМ ДПІ у м. Нова Каховка неодноразово телефонували ОСОБА_3 з пропозицією зустрічі для «вирішення земельних питань», а подальшому останній зустрівся з один із вказаних співробітником, який 16 лютого 2010 року попередив його про необхідність вирішення питання щодо використання ним орендованої ОСОБА_2 земельної ділянки і що це може вирішити начальник ГВПМ ДПІ у м. Нова Каховка ОСОБА_1 і в цей же день ОСОБА_3 зустрівся з ОСОБА_1 і записав на власний диктофон їх розмову, в ході якої останній висловив йому вимогу про передачу хабара у сумі 3000 грн.
Таким чином, за обставин цього кримінального провадження ОСОБА_3 , фактично передбачаючи зміст розмови, яка відбудеться, не випадково, а підготовлено (завчасно взявши з собою диктофон), цілеспрямовано, таємно та безконтрольно записував його розмову з ОСОБА_1 , тобто фактично здійснював оперативно-розшукову діяльність із застосуванням пристрою технічної фіксації розмови.
Більше того, наявність суперечливих відомостей про дату та час, коли ОСОБА_3 насправді звернувся до правоохоронних органів з приводу можливого факту вимагання у нього хабаря, ще більше ставить під сумнів ситуативний характер дій потерпілого під час запису згаданої розмови з ОСОБА_1 і не дозволяє з упевненістю виключити можливості того, що такі дії відбувалися без відома працівників СБУ. Зокрема, хоча відповідно до матеріалів кримінального провадження ОСОБА_3 звернувся із заявою про вимагання у нього хабаря 24.02.2010 року, однак оперативно-розшукова справа за цим фактом була заведена за шість днів до цього – 18.02.2010 року, що дає підстави вважати, що насправді таке звернення потерпілого мало місце щонайменше 18.02.2010 року, а можливо і раніше, у тому числі до моменту запису розмови між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
З огляду на викладене місцевий суд обґрунтовано визнав недопустимими вищевказані докази.
Посилання на документ в Реєстрі: https://reyestr.court.gov.ua/Review/93780341