Місцевий господарський суд встановив, що між сторонами договору не впроваджена процедура електронного документообігу, а відповідач надсилав свої інформаційні повідомлення щодо виконання умов договору без дотримання вимог стосовно наявності обов`язкових реквізитів електронного документу та без завірення його своїм електронним підписом. Тому надані відповідачем скрін-шоти листів не є належними письмовими електронними доказами, в обґрунтування своєї правової позиції по справі.
Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що електронне листування між сторонами не може бути прийняте в якості доказу, з огляду на те, що відповідно до положень статті 654 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) зміна умов договору повинна бути вчинена в такій самій формі, як і договір, що змінюється. Будь-яких змін щодо встановленого специфікацією від 23.03.2018 № 1 строку постачання товару до договору сторонами вчинено не було.
Верховний суд зазначив, що роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», відповідно до якої електронний документ – документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.
Відповідно до частин першої, другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, яка використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершує створення електронного документа.
Суд звертається до власних правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 904/2882/18, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18.
Посилання на документ в реєстрі: http://reyestr.court.gov.ua/Review/86717260
Але є й інша правова позиція Верховного Суду з цього питання, яка мною успішно застосовується в адвокатській практиці (виграно 4 справи).
Постановою від 27.11.2018 Верховний Суд скасував Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.09.2018 та рішення Господарського суду Львівської області від 25.04.2018 у справі №914/2505/17, справу №914/2505/17 передав на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.
Зокрема Верховний суд висловив наступну правову позицію з питання належності та допустимості електронного листування як доказу:
18. Обмін сторонами інформацією при виконанні договірних зобов’язань шляхом надіслання електронних листів уже давно став частиною ділових звичаїв в Україні. Відповідно до статей 3, 5, 8 Закону України ‘Про електронні документи та електронний документообіг’, електронні документи вже давно стали частиною ділового обороту та юридична сила електронного документа, як доказу, не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Як вбачається з матеріалів справи, судами визнано неналежними докази електронної переписки між сторонами договору щодо передачі результату надіслання проектно-вишукувальних робіт, які надавалися позивачем у справу як відображення у паперовій формі електронних доказів з посиланням на те, що паперові копії документів електронної переписки між сторонами є неналежними доказами у справі та не підтверджують листування сторін договору…
…..
22. Верховний Суд зазначає про те, що судами першої та апеляційної інстанцій не здійснено аналізу положень укладеного сторонами договору №908-33-БуТЗС про надання послуг від 16.08.2016 на предмет встановлення правової природи зобов’язань за договором та наявності спеціальних умов та порядку щодо визначення передачі проектної документації, яка є предметом договору, не досліджено обставин відмови відповідача від договору, обставин здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання та визнається цивільним звичаєм за статтею 7 ЦК України.
23. Аналіз приписів статей 76-77, 86, 237 ГПК України свідчить про те, що законодавець зобов’язав суд приймати рішення за наслідком дослідження та оцінки усіх доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу. Оцінка доказів повинна відповідати положенням, встановленим щодо поняття доказів національним законодавством та практиці ЄСПЛ, яка є частиною правової системи України. Вибіркова оцінка доказів судами не допускається та не обґрунтовує прийняття судового рішення з дотриманням принципів законності та справедливості.
Виходячи з аналізу статей 237, 238 ГПК України, на господарські суди покладений обов’язок не лише зазначити норми права, на які вони посилаються, але й зазначити мотиви посилання на такі норми.
24. З огляду на зазначене, касаційний суд вважає, що судами було порушено вимоги процесуального закону щодо принципів оцінки доказів у справі на предмет їх допустимості, належності та достатності, з дотриманням стандарту оцінки доказів ‘у межах розумних сумнівів‘, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які вимагають від суду демонстрації судового процесу в такій формі, щоб особа бачила, що правосуддя відбувається, що сприяє відновленню довіри до судової системи.
Так, в рішеннях Європейського суду з прав людини наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість. (Рішення у справі ‘Де Куббер проти Бельгії’ від 26.10.1984 та рішення у справі ‘Кастілло Альгар проти Іспанії’ від 28.10.1998). Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як ‘явну помилку’ (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження (Справа ‘Хамідов проти Росії’). Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає що вибіркова оцінка доказів, визнання доказів недопустимими виключно з посиланням на те, що вони є електронними документами та не підтверджені показами свідків, всупереч вимогам спеціального закону, який регулює електронні документообіг, що став елементом ділових звичаїв в Україні, є такою помилкою, яка порушує справедливість судового провадження та повинна мати наслідком скасування судових рішень.
Посилання на документ в Реєстрі: http://reyestr.court.gov.ua/Review/78450568