В корпоративних спорах досить часто бувають випадки коли особа принципово не отримує поштові повідомлення від певних осіб, а потім посилається не те, що не була повідомлена про суттєві обставини справи (дату призначення та порядок денний загальних зборів, проект нової редакції статуту тощо). Верховний Суд вважає таку поведінку недобросовісною, нерозумною та такою, що порушує права інших осіб.
Правова позиція, викладена в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі № 921/383/20 від 04 серпня 2021 року:
24. Відповідно до статті 20 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” учасник товариства має переважне право на придбання частки (частини частки) іншого учасника товариства, що продається третій особі. Учасник товариства, який має намір продати свою частку (частину частки) третій особі, зобов`язаний письмово повідомити про це інших учасників товариства та поінформувати про ціну та розмір частки, що відчужується, інші умови такого продажу. Якщо жоден з учасників товариства протягом 30 днів з дати отримання повідомлення про намір учасника продати частку (частину частки) не повідомив письмово учасника, який продає частку (частину частки), про намір скористатися своїм переважним правом, вважається, що такий учасник товариства надав свою згоду на 31 день з дати отримання повідомлення, і така частка (частина частки) може бути відчужена третій особі на умовах, які були повідомлені учасникам товариства. Учасник товариства має право вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов`язків покупця частки (частини частки), якщо переважне право такого учасника товариства є порушеним. Позовна давність за такими вимогами становить один рік (частини 1, 3, 5).
25. Тлумачачи закон під час його застосування до конкретних правовідносин, суд повинен керуватися як завданням судочинства так і загальними засадами цивільного законодавства, серед яких, зокрема, визначені справедливість, добросовісність та розумність (пункт 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 по справі № 638/18231/15-ц).
26. Дії учасників цивільних та корпоративних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб (пункти 50 -51 постанови Касаційного господарського суду у складі ВС від 31.03.2021 у справі № 923/875/19).
27. Суд апеляційної інстанції, зробивши висновок щодо порушення переважного права позивача, яке підлягає захисту шляхом переведення на нього прав покупця, з тих підстав, що позивач не був обізнаний про намір учасника товариства продати частку у статутному капіталі, а повідомлення учасника про продаж своєї частки у статутному капіталі іншим учасником не може бути формальним, адже, право на обізнаність про таке відчуження частки є гарантією дотримання його прав у товаристві, не застосував до спірних правовідносин загальні засади цивільного законодавства, не забезпечив справедливий баланс між конкуруючими правами та інтересами (переважним правом позивача придбати частку та правом відповідачки її відчужити третій особі у разі неотримання відповіді у встановлений строк), що призвело до ухвалення помилкового рішення.
28. У справі, що розглядається, позивач не оспорює факт відмови отримання рекомендованого листа відповідачки.
29. Суд апеляційної інстанції помилково не взяв до уваги, що в даному випадку поведінку позивача щодо свідомої відмови отримання поштових листів від відповідачки (іншого учасника з часткою 50 % у товаристві) не можна визнати добросовісною та розумною та такій, що відповідає звичаю ділового обороту.
30. Відповідно до частини 1 статті 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
31. Водночас, згідно з частиною 2 статті 13 цього Кодексу при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
32. У даному випадку позивач, відмовившись отримати поштовий лист від відповідачки, порушив її право розпоряджатися своєю часткою у статутному капіталі, оскільки у такий спосіб унеможливив доведення нею дати отримання повідомлення про намір учасника продати частку, з якою закон пов`язує початок перебігу 30-денного строку на здійснення повідомлення про намір скористатися своїм переважним правом.
33. Відповідно до частини 3 статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої – п`ятої статті 13 цього Кодексу.
34. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у захисті переважного права позивача на придбання частки, оскільки останній діяв недобросовісно та нерозумно, чим порушив права інших осіб.
35. Підсумовуючи викладене та зважаючи на підстави касаційного оскарження, Верховний Суд робить висновок, що норми частини 1 та 3 статті 20 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” щодо дати отримання повідомлення про намір учасника продати частку у спірних правовідносинах слід застосовувати таким чином: у разі відмови учасника товариства від отримання надісланого поштою повідомлення іншого учасника про намір продати свою частку третій особі, що підтверджується відміткою у поштовому повідомленні, і не здійснення ним заяви про намір скористатися своїм переважним правом протягом 30 днів з дати відмови, на 31 день така частка може бути відчужена третій особі на раніше повідомлених умовах, і у такому разі учасник товариства не має право вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов`язків покупця частки.
Посилання на документ в Реєстрі: https://reyestr.court.gov.ua/Review/98851459