Восьмий апеляційний адміністративний суд у своїй Постанові від 25 червня 2020 року по справі №166/224/20 встановив:
Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.
Матеріали справи свідчать про те, що зібрані докази повно та всебічно досліджені судом першої інстанції та підтверджені у суді апеляційної інстанції вказують, що позивач, рухаючись на автомобілі «Opel» моделі «Astra», д.н.з. НОМЕР_1 по автодорозі М-19 «Доманове-Ковель-Чсрнівці-Тереблече», під час фіксування його швидкості відповідачем-2 на 125 км перебував за межами населеного пункту, де дозволена швидкість руху легкових автомобілів з урахуванням положень пп. «ґ» п.12.6 ПДР 90 км/год, а отже не допустив порушення пункту п.12.4 ПДР, що виключає можливість притягнення його до адміністративної відповідальності на підставі ч. 1 ст.122 КУпАП за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Колегія суддів також звертає увагу, що контроль швидкості повинен відбуватися лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак 5.70), позаяк вказане обумовлено ч.2 ст. 40 Закону №580-VIII, згідно якої інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку фіксацію повинна бути розміщена на видному місці.
Однак відповідач не надав суду доказів проведення контролю швидкості руху автомобіля, яким керував позивач, в межах дії дорожнього знаку 5.70 ПДР. Крім того, суд першої інстанції, розглядаючи доводи позивача про правові підстави застосування лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20 №ТС001006, встановив, що відповідач не надав доказів на підтвердження проходження зазначеним пристроєм повірки, оскільки додане відповідачем свідоцтво №22-01/16641 від 30.09.2019 посвідчує відповідність вимогам технічної документації лазерного вимірювача швидкості транспортних засобів TruCam LTI 20/20 №ТС000798, який у ході притягнення позивача до адміністративної відповідальності не використовувався.
За правилами абзацу другого частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Наведені положення не дають переконливих доказів правомірності застосування відповідачем-2 лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20 №ТС001006, а додане до апеляційної скарги свідоцтво про повірку законодавчо врегульованого засобу вимірювальної техніки №22-01/16640 від 30.09.2019 не було покладено в основу оскаржуваного рішення. Крім того, оскаржувана постанова не містить відомостей про відеозапис, яким зафіксовано факт вчинення позивачем правопорушення, а також не конкретизовано додане до неї фото про технічний засіб, яким здійснено фото, як то передбачено п. 3 ч. 3 ст. 283 КУпАП.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відсутність посилання на відповідні докази у постанові свідчить про необізнаність відповідача про їх наявність
Зважаючи на наведені обставини, колегія суддів також враховує, що позивач заперечував проти притягнення його до адміністративної відповідальності, не визнаючи факту допущення порушення вимог 12.4 ПДР, посилаючись на те, що в момент фіксації відповідачем швидкості автомобіля, яким він керував, рухався поза межами населеного пункту. Вказане не спростовано відповідачем в ході розгляду справи як в суді першої інстанції, так і в апеляційній.
Також колегією суддів не приймаються до уваги покликання відповідача на зафіксовані у фотознімку географічні координати та роздруківку з сайту Google Maps, оскільки такі не місять відомостей про межі населеного пункту, а сама роздруківка не є офіційним документом, тому не доводять факт руху автомобіля, яким керував позивач в момент фіксації його швидкості, в межах населеного пункту с. Кременець.
З огляду на все вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що в даному випадку відповідачем не надано належних доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, а тому винесена постанова по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАК № 2190063 від 03.03.2020 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатись правомірною та обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню.
Посилання на документ в Реєстрі: http://reyestr.court.gov.ua/Review/90073214